Дитина та музика
    Музика для дитини-світ радісних переживань. Щоб відкрити для неї двері у цей світ, треба розвивати у неї здібності і перш за все музичний слух і емоційний відгук. Інакше музика не виконає своєї виховної функції. Якщо дорослий як мога ближче зтискається зі світом дитинства. Якщо вони разом мріють фантазують, сміються і грають, то діти відчуваючи цю близкість дорослого, відкривають їм свої таємниці, почуття та емоції. Як це прекрасно-знайомити дітей з музикою. Діти дуже люблять слухати. Треба більше і більше співати дітям без музичного супроводу, щоб вони не тільки слухали, але й розуміли, про що ця пісня, вслухувались в звучання слів та словосполучень.
   Музика, як і художнє слово чи картина, повинна стати для дітей способом вираження почутів, настрія, ідей. Слухання музики розвиває інтерес до неї, любов, розширює світоосвіт, підвищує музичне сприйняття. Музика для слухання буває вокального і інструментального. Це можуть бути пісні виконані батьками, чи музичні твори у грамзапису, ауді та відео записи. Для кращого запам’ятовування пісні, чи музичного твору, можна асоціювати його з тим, що бачить дитина навкруг себе. Намалювати те, про що вона чула. Дуже гарно запам’ятовують діти пісні з мультфільмів, тому, що вони сприймають пісню образно, відносно того чи іншого героя. Батьки повинні вчити дитину любити пісню, насамперед народну пісню, тому що народна пісня має художньо-виховну цінність.
   Для розвитку ритмічного сприйняття треба користуватись музичними інструментами. Але в домашніх умовах це можуть бути такі предмети: ложки, палички, камінці, капронові пляшечки чи коробочки, які наповнюють крупою, горохом, квасолею. І граючи на такому інструменті, дитина покращує виконання пісні, і одержує велике задоволення.
    Для розвитку танцювальних навичок потрібно як можна більше розвивати у дитини потребу в рухах. Давати можливість розвивати танцювальну творчість, щоб дитина одержувала максимум задоволення.
   Якщо музика визиватиме у вашої дитини позитивні емоції, вона сприйматиме навколишній світ гармонійно і оптимально.

                  Музичне виховання дитини в сім′ї
    У дитини, котра частіше знайомиться з музикою, більш багатиші почуття, вони більше відповідають на почуття і переживання інших людей. Краще, бистріше і повніше вбирають в себе все нове, як правило добре вчаться в школі.
 Багато дітей дуже ємоційні. Вони відчувають велику потребу в художніх емоціях, в активному прояві своїх почутів. Ті , хто зблизька наблюдає життя маленьких дітей, знає з яким натхненням вони співають, танцюють.
    Інтерес до музики і музичні здібності виявляються у дітей по різному. Багато з них з великим інтересом слухають музику і співають, інші до музики нібито байдужі. Іноді вважають, що такі діти від природи не музичні, в них немає слуху і розвивати його безперспективно. Така точка зору невірна. У кожної дитини можливо розбудити інтерес і любов до музики, розвивати музичний слух та голос. Це підтверджує і життєва практика і наука. Привчати дітину до музики в домашніх умовах потрібно з самого раннього віку. Робити це потрібно різними способами: співати дитині пісні, привчати слухати музичні записи, дитячі музичні радіо та телепередачі. Якщо є можливість водити дитину на концерти.
Треба дотримуватись того, щоб діти не просто раділи музиці, а вчилися переживати закладенні в цю музику почуття.Треба розмовляти з дитиною, питати в неї:
-яка це музика, весела чи сумна, спокійна чи навпаки зхвильованна, про що музика може розповісти? Що під неї хочеться робити?
Іноді не називая твір, пропонувати дитині назвати його. Такі питання викликають інтерес дітей до слухання і розвиває їх творчі здібності.
Розвитку вміння ємоційно переживати музику допомогає також читання казок, оповідань, тому що переданний словесно сюжет і переживання героїв дітям більш доступний.
  Діти дуже люблять повторно слухать музику, яка їм сподобалась. Іноді можно загадати загадки: співати мелодію без слів і запитати яка це пісня. Таким чином потрошку непомітно дитина привчається до музики. Внаслідок такої роботи батьки зрозуміють, те що діте без слуху немає. Є діти у яких ще невиявляються музичні здібності і треба допомогти їм розвиватися: більше співати, слухати музику, танцювати. Треба створити в сім”ї атмосферу любові до музики, якмого схвалювати потребу дитини проявити себе в музиці. Треба пам”ятати, що це приносить дитині радість і робить її добрішою.

      Вплив музики на розвиток особистості дошкільників.
     Реформа системи освіти, яка стосується і дошкільників, висуває розвиток творчості дитини, як одну із пріорийетних задач. Без її вирішення неможливо виконати головні завдання дошкільної освіти, розроблену у „Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні”: формування базиса особистої культури дитини через відкриття її світогляду у цілому і різнобічному.
Дитина не повинна пасивно спостерігати оточуючий світ, вживати готову їнформацію і копіювати її. Саме від творчих людей залежить розвиток суспільства. Перші творчі здібності особистості проявляються в дошкільному віці. Перед вихователем стоїть задача знайти шляхи своєчасного прояву у кожної дитини інтересів, природних задатків, здібностей і створити оптимальні умови для їх розвитку. І визначати конкретні сфери творчого потенціалу.
Як відомо, музика-вид мистецтва, який суттєво впливає на становлення особистості. Вона збагачує почуття дитини, сприяє оволодінням вмінням відчувати ритм, і мелодію твору, формує здібності адекватно реагувати на них своїм голосом і рухами, розвиває інтерес до різних музичних інструментів і бажання на них грати.
Головне в музичному розвитку дошкільнят-повести дитину в різнобарвний світ музики, навчити дитину жити „нею”. Задача педагога полягає в тому, щоб дитина робила це не тому, що так треба, а щоб дитина сказала:” Я буду робити це тому, що хочу, тому, що це мені інтересно.”
Допомогти дитині відчути красоту і силу впливу музики- це задача важна. Спробувати частково вирішити цю задачу є „Програма художньо-естетичного розвитку й виховання дошкільників”.Головне у цій програмі-розвиток чуттєво-емоційної сфери дитини у взаємозв׳язку з морально-інтелектуальним.
Музичне виховання- частина естетичного виховання дитини. Естетичне виховання проходить через ознайомлення дітей з різними видами мистецьтва (музика ,образотворче мистецьтво, театр, хореографія, література, фольклор). Музика розвиває музичну культуру і формує позитивні якості особистості. Музика в більшій ступені, ніж інший вид мистецьтва доступний дитині.
Під час слухання музики розвивається таке поняття, як емоційно образний зміст музики. Тобто діти знаходять зв׳язок між засобами музичної виразності і змістом музики. Розвивая виконавскі навички дітей ми співаємо без супроводу. 
  Відомо, що пісена творчість направлена на розвиток тих чи інших музичних здібностей. І коли вже діти мають певний досвід музичної імітації, вони можуть виконувати ,наприклад музично-пісенну пластичну гру „Зайчик.”,”Зайчик-побігайчик”, „Вовчик”, „Кішка та собачка.”і т.д.
  В музично-дидактичних іграх діти проспівують слова привітання з певною інтонацією та емоцією вибирають потрібний темп і ритм.
  Ефективними видами занять, які дозволяють дитині розкритися повніше і яскравіше як особистості, являються розвивальні, домінуючи, комплексні, тематичні заняття.
   Розвиток особистості дитини, сприяють дитячі музичні свята. Основою свята це є гра, веселе дійство, де є свободна музична діяльність. Викликаючи емоції радості, свята закріплюють знання дітей про оточуючий світ, розвивають мову дитини, творчу ініціативу та естетичний вкус. 
  Підводячи підсумок скажу, що музика займає особливе місце у вихованні дошкільників. Головний принцип-це оптимальне співвідношення навчання та творчості.
                         Музика в житті малюка
Музика, як вид мистецтва повинна увийти в життя дитини як умога ранише.
І батьки мають право запитати: невже не рано? На це питання можна відповисти так: ні не рано, а може трішечки пізно. Вчитилями доказано, що ще до народження дитина сприймае не тільки голос матері, але і деякі звітки ззовні. Це говорить про те, що музика, музичне мистецтво ближче дитинці, ніж інші види мистецтва, томущо слуховий аналізатор дитини починає формутися одним із перших. Для дітей ранього віку інтонаційна виразність музики, близька до інотонації голоса людини і має велике значення. Вона благодійно діє на настрій дитини, визиває перш за все почуття задоволенням. Постійні позитивні реакції на музику впливають на формування емоційної свери дитини. Музичне сприйняття музики дитиного підвищує більшість процесів формування його організму та психики. Різноманітні рухові реакції малюка які визивають музичні звуки, говорять про прямий зв׳язок музики з фізичним розвитком людини. Музичні здібності у дитини можуть виявляться дуже рано, а їх відсутність не можна вважати дійсним. Тількі ваша турбота про прилучення дитини до музики зможуть закластив дитині „ядро” музичності. Для цього наберіться терпіння. На першому етапі вам потрібно 3-5 хвилин.
   Нагадую про те, що ваша задача вчити дитину уважно слухати музику, розвивати у неї співучі навички і вміння рітмічно рухатись під музику. Але більшість батьків такої освіти не мають, да і не обов׳язково. Достатньо вміти чисто співати, правило інтонувати музичні мелодії, виразно виконувати танцювальні вправи. Не обов׳язково повторювати репертуар, з яким дитину ознайомлюють в дитячому садку. В більшості діти не можуть відтворити ці музичні твори. І тому на домашніх муз - заняттях ви маєте можливість знайомити дітей з тими музичними творами, які відоиі вам, але вони повині бути зрозумілими дітям. Дитина емотійнеше сприймає і голос і рухи батьків, і з задоволенням повторює їх. Якщо в заняті з дитиною ви будете використовувати і музичні інструменти (якщо вони є, це можуть бути бубон, барабан, трикутник) це збагатить уяву дитини про звукову палітру музики. Всі батьки мріють розпізнати в своїй дитині хоча б маленький росточок майбутньої талановитої особи. Крім того, ви, мабудь, хотіли б бачити свою дитину доброю, чуйною, яка розумиє і цінує красу оточеного світу. Ці прикрасні людські почуття можуть бути виховані мистецтвом, якщо почати з самого ранього дитинства. Природа відпускає людині зовсім небагато часу в дитячому віці, щоб він зміг закласти фундамент для розгортання своїх майбутніх здібностей. Тому музиканти змушені починати своє навчання в ранньому віці, в той період, коли формуються рухові центри. Після закінчення цього періоду розвитку, який психологи називають критичним, формування і розвиток навичок стикається з великими труднощами.

Музика - це "вітаміни" для дітей.

Благодійні звуки формують міцне фізичне здоров’я, та розвивають здібності малюків. Медики стверджують, що багато сучасних хвороб у дітей пов'язані з

нестачею в їхньому житті добротворних звуків. Вони потрібні для гармонійного повноцінного фізичного та інтелектуального розвитку і в утробі матері, і після народження. Дзюркіт струмка, шелест листя, щебетання птахів, сюркотіння цвіркуна і багато-багато інших звуків, серед яких людина жила впродовж тисячоліть, сьогодні змінилися ревищем реактивних літаків, гуркотінням автомобілів, побутової техніки тощо. А замість ніжного співу матері дитина чує постріли,лайливі слова,зойки жаху з телевезійних трилерів. Батьки рідко надають значення таким «дрібницям». Проте благозвучні звуки природи та музики мають величезний вплив на організм на фізіологічному рівні. Доведено, що музика може заспокоювати нервову систему чи збуджувати, прискорювати роботу серця чи уповільнювати, підвищувати артеріальний тиск чи нормалізувати, спазмувати м’язи чи розслаблювати, підвищувати рівень ендорфіну (речовина, яка виробляється у мозку  і сприяє підвищенню життєвого тонусу людини, усуненню больового синдрому тощо), регулювати температуру тіла, активізувати імунітет, стимулювати вироблення гормонів, що блокують стрес.

Музика розвиває інтелект... 

  На думку дослідників саме завдяки музичному слуху та чуттю ритму дитина сприймає розмову людей. Уловлюючи в ній ритмічні елементи, завдяки їм з мішанини звуків вона виділяє окремі слова. Усього за кілька міся¬ців малюк накопичує в пам’яті тисячі слів як ритмічно, звуковисотно та інтонаційно організовані звукові фрагменти. Певні їх композиції, на радість батькам, несподі-вано перетворюються на фрази, що їх зворушливо лепече малюк. Фізик Гордон Шидв з Каліфорнійського університету і психолог Френк Размер з університету штату Вісконсін досліджували роль навчання музики, зокрема слухання музики і гри на музичному інструменті, в інтелектуаль-ному становленні дитини. За допомогою комп’ютерних технологій вони з’ясували, що музика впливає на розвиток мозку й моторики людини, сприяє розвитку аналітичного мислення. Щоб дитина розвивалася музично, зовсім не обов’язково чекати її вступу до музичної школи або звертатися до фахівця Найперша порада дорослим — батькам і вихователям: співайте! Якщо ви соромитеся свого співу, робіть це, коли ви наодинці з малюком Співайте немовляті із самого його народження Що співати? Краще — дитячі пісеньки, традиційний репертуар яких дуже багатий. Важливо, щоб дитина поступово засвоїла кілька простих мелодій, які й стануть для неї першим кроком у світ музики. Як співати? Виберіть пісню, яка вам найбільше до вподоби, і спі-вайте її дитині на сон прийдешній. Робіть це хоча б раз на день. Співайте її зі словами і без слів. Записи. Давайте дітям можливість слухати музику. Добре було б придбати для цього аудіопристрій. Дитина починає співати. Не примушуйте дитину співати. І водночас підтримайте її, коли вона сама почне співати, заохочуйте її. Гра “Сонячні зайчики”. Увімкніть ритмічну музику. Запропонуйте дитині узяти маленьке дзеркальце й покажіть їй, як пускати сонячного зайчика. Зайчик має стрибати в ритмі музики, що звучить. Запропонуйте малюкові потанцювати, пострибати, помахати руками в ритмі музики. Поступово він навчиться чітко координувати свої рухи, узгоджувати їхній характер, виразність з музичним ритмом. ДУЖЕ ВАЖЛИВО! Ніколи не кажіть дитині, що вона погано співає! Правильність відтворення музичних звуків тісно пов’язана з вірою в себе. Голосові вправи. Зобразіть звук сирени, тобто на одному диханні спустіться до нижньої межі вашого діапазону, потім підніміться до верхньої. Запропонуйте ди-тині керувати вами: коли вона піднімає руку, ви підвищуєте висоту звука, а коли опускає — знижуєте. Гра дуже подобається малятам. Потім поміняйтеся ролями: малюк зображає сирену, а ви керуєте ним. Імітуйте сирену пожежників, заводський гудок, сирену поліцейської машини тощо. Домашній театр. Читайте й розігруйте казки за ролями. Хай дитина озвучує різних персонажів і голосом передає їхній характер: комарик говорить тонюсіньким голоском, Баба Яга — грубим і низьким, лисичка промовляє ласкаво, розтягуючи голосні тощо. Не розбуди ляльку. Покладіть ляльку в ліжечко, скажіть малюкам, що вона втомилася й заснула, а вам треба прибрати іграшки, але дуже тихо, щоб не розбудити ляльку. Попросіть дітей все робити й розмовляти тихо, але не пошепки. Гра "Духовий оркестр”. Спочатку ви демонструєте дитині, як можна за допомогою трубочки та склянки з водою робити бульбашки. Дайте дитині таку саму трубочку і спробуйте разом з нею пускати довгі й короткі цівки повітря. Можна позмагатися або дути в склянку по черзі. Потім ви оголошуєте про початок концерту, вмикаєте музику — і ваш “духовий оркестр” ритмічно піді- грує. Ця кумедна вправа розвиває в дитини увагу й дихання, дає перші навички спільної гри. Для цієї вправи доречно використати твір Ф. Шуберта “Музичний момент”.

Велике значення в розвитку мовлення й постановці музичного голосу має правильне дихання. Запорука вільного дихання, а відтак і хорошого голосу — правильна постава. Вона важлива для роботи серця і достатнього постачання тіла киснем. Корисні вправи:

• Займайтеся з дітьми фізичними вправами, зміцнюючи їхні м’язи грудей, черева, спини.

• Перетворіть дихальну гімнастику на захопливу гру. Надимаючи кульку, можна чергувати глибокі й короткі видихи. Запропонуйте дитині роль шукача підводних скарбів: розкладіть на підлозі іграшки. Щоб їх дістати, треба “пірнути” й затримати дихання. 

• Дітям зі слабкими мовними даними добре допомагають вправи на поєднання співу з пасивними рухами, співуче читання, ритмічне читання — чергування коротких і довгих складів за рухом руки, поєднання мовної інтонації з музичною тощо. Раннє навчання музики відкриває широкий шлях до інтенсивного розвитку сенсорних здібностей, почуттєвого сприйняття, створює надійний фундамент для становлення людини в майбутньому.

УКРАЇНСЬКИЙ ДИТЯЧИЙ МУЗИЧНИЙ ФОЛЬКЛОР У НАШОМУ ЖИТТІ:

ЙОГО ВПЛИВ НА РОЗВИТОК ДИТИНИ

Особливо актуальним для українського народу сьогодні є збереження національних традицій, української мови, сакрального мистецтва, що становить код нації.

Музичний фольклор – це народна музично-поетична творчість, частина набутку народної спадщини минулого, власне музично-поетичний фольклор, перш за все вокальна (пісенна), інструментальна, вокально-інструментальна і музично-танцювальна творчість народу. У музичному фольклорі виражені етичний та естетичний ідеали народу, найважливіші принципи народної педагогіки. Як складова слов’янської словесності, український музичний фольклор містить чимало спільного з усною народною творчістю неслов’янських народів – фінів, литовців, румунів. Однак, український фольклор, сформований на трипільській культурі у 6-4 ст. до н.е., найбагатший.

Із традиційним народним побутом міцно пов’язане художнє явище, що дістало у фольклористів назву дитячий фольклор. Як суттєва частина загальнонаціональної народної творчості від народних обрядів і вірувань з глибини віків бере початок дитячий музичний фольклор. Певною мірою продовжуючи існувати і нині, в різних своїх жанрах він відображає динаміку людського життя в усьому розмаїтті його форм, починаючи з колиски.

Український дитячий музичний фольклор – це найцікавіший, доступний багатофункціональний матеріал для виховання дітей дошкільного віку, сутність якого полягає в наданні дитині перших відомостей про оточуюче середовище, передачі суспільних моральних цінностей і культури свого народу через прості форми фольклорного матеріалу. За своєю природою дитячий фольклор є скерованим на вдосконалення потреб дитини у спілкуванні з батьками, ровесниками, іншими людьми, а також спрямованим на самопоглиблення, саморозвиток та виховання практичного життєвого досвіду особистості.

Українська нація вважається однією з наймузичніших у світі. А отже процес засвоєння національного музичного фольклору дітьми дошкільного віку ґрунтується на наявності у них загальномузичного інстинкту, природних схильностей, що закладені генетично. Синкретичні жанри дитячого музичного фольклору створюють умови для природного формування музичних здібностей у дітей з раннього віку, позитивно впливають на підвищення інтелекту, становлення й творчу самореалізацію особистості.

Музично-естетичне виховання, засноване на використанні фольклорних здобутків, має універсальний характер, може ефективно використовуватися в роботі з дітьми різного віку та ступеню розвитку.

Вплив засобами дитячого музичного фольклору активізує центри уваги, пам’яті, мислення, мовлення, водночас гармонізує особистість.

Фольклорний матеріал орієнтує дитину на успішність навчання та здоровий спосіб життя. Втім, зрозуміло, що виховний ефект використовуваного дитячого музичного фольклору в навчальному процесі досягається завдяки спеціальному добору музично-фольклорного навчального матеріалу, його систематизації й поданню дітям через музичні образи, поєднання слухового й візуального сприймання знань у здійсненні малятами музично-ігрової діяльності.

Метою музично-естетичного виховання дітей дошкільного віку засобами національного дитячого музичного фольклору є становлення духовного світу особистості, створення умов для формування внутрішньої потреби суб’єкта у неперервному вдосконаленні та в реалізації своїх мистецьких здібностей та творчих можливостей.

Як вважає автор, навчити дошкільнят глибоко сприймати, естетично повноцінно осмислювати музично-фольклорні твори, міркувати над їх психологією, навіть філософією, співвідносити почуте чи самостійно виконане з власними уявленнями і загальнолюдськими цінностями є головним завданням виховання дітей дошкільного віку на матеріалі українського дитячого музичного фольклору.

Українці, на думку багатьох дослідників, психологів, фольклористів (зокрема Є.Онацького, М.Цимбалістого, М.Шлемкевича, О.Кульчицького, Д.Чижевського, а також М.Костомарова, І.Нечуя-Левицького, В.Липинського та ін.), характеризуються такими ознаками, як: інтравертність вищих психічних функцій у сприйнятті навколишньої дійсності; прояв сентиментальності, чуттєвості, любові до природи; анархічний індивідуалізм, що виявляється в різних формах цілеспрямованості до власної волі. До позитивних національних рис українців дослідники відносять працьовитість, гостинність, тяжіння до освіти, прагнення до духовного життя, повагу до дорослих, мужність, здоровий оптимізм, прагнення до незалежності, статичність у сімейних стосунках.

Сім’я для українців – то святий вузол, яким сполучаються люди в суспільстві, хранителька національних звичаїв і традицій, вихователька дитини як творчої особистості. Виховання – це, насамперед, засвоєння кожною особистістю духовної культури рідного народу, його національного духу, способу життя. Слово “виховання” в українців, очевидно, пішло від “ховати”, тобто уберегти від небезпеки, хвороби, “лихих” очей, поганого впливу. Від родини йде життя людини.

У народній педагогіці дитина – це неоціненна частка природи.

Вихованням дитини займалася вся сім’я і вплив сім’ї на дитину був унікальний, а багато в чому й незамінний. Традиційно складалося так, що батьки несли головну відповідальність за виховання дітей, організацію життя родини, виконували соціально важливу роль найперших вчителів. Перебуваючи в сімейному колі, дитина була предметом виховання і водночас суб’єктом засвоєння традиційних норм співжиття та родинних взаємин. Особистість дитини формувалась у природних умовах, вихователі тут – найближчі й найдорожчі для дитини люди, з якими вона постійно спілкується і яким повністю довіряє. Тому існує тісний зв’язок дитячої поезії та фольклору з обрядами дорослих і молоді.

Сьогодні особливо актуальним стає те, щоб батьки впливали на дітей передусім своєю особистістю. Недаремно народна мудрість твердить: “Який батько, такий і син”. Лише зразкові, працьовиті, духовно багаті, інтелектуально і культурно розвинені батьки мають позитивний вплив на дітей.

Про актуальність закладення основ “азбуки виховання особистості” саме в сім’ї писав В.О.Сухомлинський: “У дитинстві закладається людський корінь. Жодної людської рисочки природа не відшліфує – вона закладає, а відшліфовувати – батькам”. Отже, виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості. Стаття 59 Закону України “Про освіту” покладає на батьків відповідальність за фізичне здоров’я і психічний стан дітей, створення належних умов для розвитку їх природних здібностей.

Народні традиції – це приклад гармонії життя з законами добра і краси. Протягом століть вони сприяли вихованню таких людських якостей, як толерантність, доброзичливість, повага до старших. Вони є тією доброю основою, на якій зростає національна свідомість, гідність і самоповага, а разом з тим і розуміння, толерантність та повага до інших народів.

Весь календарний та сімейний обрядові цикли несуть в собі компоненти становлення особистості через етнопедагогічні ситуації, які спонукають індивіда до самовдосконалення, творчості, сприяють самопізнанню, самоутвердженню, самовихованню, самоконтролю, відповідальності (В.Гауак, В.Стефаник, В.Юрченко). Тому народні звичаї і традиції мають посісти важливе місце у вихованні дітей як у сім’ї, так і в навчально-виховних закладах різних рівнів.

В українській народній педагогіці значна увага приділяється вихованню дитини від народження до п’яти років – в той сенситивний період, коли вона найінтенсивніше росте і розвивається. Інформація, отримана в ранньому віці, обов’язково проявиться в дорослому житті людини і стане потребою – рідна мова, народні пісні, свята, обряди тощо.

Це відбувається завдяки тому, що кожен народний звичай, традиція, обряд чи свято обов’язково спрямовані на виховання людської душі, гідності, колективної праці і дозвілля. Засобами самореалізації за допомогою народних традицій природно розв’язуються проблеми розумового, морально-етичного, трудового, фізичного та естетичного виховання. Звичаєве право, відображене в календарних та сімейних обрядових циклах, несе в собі компоненти становлення особистості через етнопедагогічні ситуації, які спонукають індивіда до творчості, сприяють самопізнанню, самовихованню, самоутвердженню, самовдосконаленню, самоконтролю, відповідальності (М.Стельмахович, С.Стефанюк).

Виховуючи дитину рідною мовою, національною культурою, ми вводимо її у світ народного життя, народної пісні, тим самим передаємо нащадкам, а, отже, зберігаємо, наші національні традиції, обряди, ритуали, міфи, легенди – моральні норми. Українським народом накопичено велику кількість народних пісень (в різних усних джерелах ця цифра коливається від півмільйона зафіксованих до трьох мільйонів існуючих в народі!). Це той скарб, на якому слід закладати підґрунтя як сімейного виховання, так і навчально-виховного процесу, особливо дітей раннього і дошкільного віку. Використовуючи пісенно-ігровий музичний фольклор, ми впливаємо на емоційний, музичний, загальний розвиток малят в природній для них музично-ігровій діяльності, тим самим допомагаємо дітям пізнавати оточуючий світ та самих себе.

Український дитячий музичний фольклор є своєрідною візитною карткою української спільноти. Тому вивчення фольклорної спадщини українського народу сприятиме вдосконаленню процесу міжкультурного спілкування з іншими народами.

Варто підкреслити психологічний підтекст народної педагогіки та її вплив на особистість. Видатний психолог Л.Виготський обґрунтував факт впливу музики на упорядкування внутрішніх процесів емоційного розвитку, що супроводжується значною втратою нервово-психічної енергії. У відповідності з таким підходом музичні твори можна розглядати як систему подразників, мета яких полягає у моделюванні певних емоційних станів. Поряд з усвідомлюваними процесами в ході музичного сприймання має місце виникнення несвідомих психічних реакцій.

Граючись з малям, розважаючи його пестушками, утішками, казками, співаючи народних пісень, колисанок, у дитини активізуються почуття, формується свідомість. Ритмічність, цікавість, мелодійність дитячого музичного фольклорного матеріалу викликають бажання у дітей повторити й запам’ятати його, що сприяє розвиткові рідної розмовної мови, природної та музичної пам’яті, музичних здібностей.

Виховний ефект залежить від відношення особистості до твору мистецтва, зацікавленості в тому чи іншому виді діяльності. Тому в роботі з дошкільнятами важливо використовувати спеціально підібрані музичні твори, які, впливаючи на афективну сферу дитини, здатні розвивати у неї вищі психічні функції – мислення, волю, мотивацію. На думку автора, значний емоційно-позитивний вплив на особистість дитини дошкільного віку, може справити робота в музично-фольклорному середовищі, побудованому на матеріалі дитячого музично-ігрового фольклору, у нашому випадку українського.

Висвітлюючи роль українського музичного фольклору у вихованні та музичному розвитку дошкільнят, а також простежуючи взаємодію між музичним розвитком дітей дошкільного віку і формуванням їх емоційного, інтелектуального й духовного світу та становленням особистості, варто ще раз наголосити на тому, що дитячий музичний фольклор дає дитині перші відомості про навколишній світ та надає можливості знайти себе в ньому.

Виховання засобами українського музичного фольклору створює умови для формування внутрішньої потреби у неперервному вдосконаленні, музичного розвитку, реалізації музично-творчих можливостей та становленні духовного світу особистості на національній основі в музичній діяльності.

Специфіка музичної діяльності дітей дошкільного віку, їх музичного мислення зумовлена інтонаційною сутністю, зокрема народного музичного мистецтва. Музична інтонація виконує функції моделі, за допомогою якої відтворюється інформація – художній образ – саме те, що потрібно запиту психології дошкільнят. Клітини дитячого мозку дуже чутливі і реагують на об’єкти сприйняття тоді, коли ці об’єкти – образи. Дитячий музичний фольклор впливає на емоційне сприйняття та зацікавленість дитини в новій інформації, зосередження дитячої уваги на конкретному наочному, словесному чи музичному образі. Спочатку звукова інформація викликає у малюка почуття здивування, а потім – задоволення, радості, бажання її запам’ятати. Чим простішим буде носій музичної інформації, тим він має більшу наповненість і універсальність. Більш прості елементи легше поєднуються в нові смислові комбінації, що приводить до формування у дітей знань, умінь, навичок.

У процесі організації навчання дітей дошкільного віку значну роль відіграє постійна підтримка дитячої уваги, оптимальний режим зміни видів музичної діяльності, активізація пошукової діяльності малят, в ході якої відбувається розвиток образного мислення, формування музичних нахилів, здібностей, природної та музичної пам’яті. Музична пам’ять, зберігаючи і накопичуючи музичний матеріал, впливає на формування дитячого музичного сприйняття та індивідуального музично-художнього смаку, розвиває інтелект, сприяє музичному, творчому і загальному розвиткові дошкільнят.

Отже, найбільший вплив на розвиток музичних здібностей, емоційно-образного мислення, формування дитячого музичного сприйняття та становлення індивідуального музично-художнього смаку дітей дошкільного віку має дитячий музичний фольклор.

Народна творчість також є важливою для вивчення ментальності її носіїв. За О.Семеног, український дитячий музичний фольклор віддзеркалює ментальність українського народу, “відтворює історичне тло, на якому формувалася і деформувалася національна самосвідомість мас”, вводить “в ситуації емоційного співпереживання, виховує естетичний ідеал”.

Тому актуальним і важливим психолого-педагогічним аспектом роботи з розвитку музичних здібностей дітей дошкільного віку є базування процесів виховання та навчання на народних традиціях, національному дитячому музичному фольклорі.

Безумовно, український дитячий музичний фольклор є важливим фактором зростання загального музично-естетичного потенціалу, засобом ефективного та якісного загально-розумового розвитку дітей, чинником духовного та інтелектуального становлення особистості. Починаючи з утішок, пестушок, забавлянь, колискових, мимовільно, позасвідомо проходить музичне виховання дітей з самого раннього віку. У процесі музично-ігрової діяльності, створюються умови для природного розвитку музичних здібностей, які стають важливим фактором впливу на виховання загальної і пізнавальної активності дітей, їх образно-асоціативного мислення, уяви, здібностей до інтерпретації, потреби до самореалізації. Емоційна сфера малюків поповнюється новими враженнями, розширюється певне коло їхніх уявлень про навколишній світ, накопичується життєвий досвід, збільшується словниковий запас, розвивається мова, з’являється бажання виказувати свої погляди та брати участь у виконавській (музичній) діяльності.

ЖАНРИ УКРАЇНСЬКОГО ДИТЯЧОГО МУЗИЧНОГО ФОЛЬКЛОРУ

В етнопедагогіці великого значення при вихованні дитини надається віковим особливостям. Для кожного сенситивного періоду розвитку дітей, при урахуванні різних індивідуальностей, існують певні фольклорні жанри, які впливають на становлення духовності дитини, засвоєння нею національних культурних цінностей, ідей, є матеріалом для розширення знань та формування здібностей. Жанрове багатство народної музики, визначається розмаїттям її життєвих функцій та виступає їх логічним результатом.

Естетичні смаки, художні здібності дітей формувались та розвивались на чисельних піснях календарних та обрядових свят, ритуалів, які вчили шанувати працю, робити добро, бути милосердними, любити природу. Дитина від самого свого народження мала змогу не тільки бачити, а брати найактивнішу участь у повноцінному житті, розвиватися і відчувати на собі вплив характерних рис дитячого фольклору, народної поезії, ігор та пісенної творчості, в яких передається накопичений віками досвід народу і червоною смужкою проходить обережне ставлення до дитинства і його майбутнього.

Народні пісні, жарти, ігри, танці давали можливість проявити власні творчі можливості, розвиваючи природні музично-творчі нахили, перетворюючи їх на музично-творчі здібності. Взимку це були новорічні й різдвяні колядки і щедрівки, веселі різдвяні театральні дійства – вертепи, які адресувались господарям із щирими побажаннями щастя, здоров’я, всілякого гаразду. Спочатку найменші діти спостерігали за більш дорослими, знайомилися, вчилися, розвивалися, а потім і самі починали проявляли себе та свої музичні й акторські здібності.

Навесні співалися веснянки, гаївки, пастуші ладкання – хорові пісні з іграми, танцями, в яких органічно поєднувалися мелодія, слово, рух, відповідна міміка і жести. Під час літнього сонцестояння урочисто, з багатьма обрядами і піснями святкувався поетичний і магічний День Івана Купала. Восени та взимку, коли вже були завершені основні сільськогосподарські роботи, проходили вечорниці, на яких поєднувались заняття рукоділлям з піснями й танцями.

Виховання і навчання базувалось на пісенних жанрах дитячого фольклору, які реалізуються за певних дій і подій та адресуються тим чи іншим явищам природи. Власне ці жанри використовувалися у вихованні дітей від перших днів народження до семи-восьмирічного віку.

О.Семеног, досліджуючи окремі жанри дитячого музичного фольклору, не розмежовує музично-поетичний фольклор від власне поетичного. Згідно її концепції, дитячий фольклор складають такі жанри, як колискова музична поезія, пестушки та потішки, календарна поезія, заклички-приказки, повсякденні вірші-пісні, ігровий жанр, дражнилки, лічилки, гуморески, скоромовки, загадки, казки та розповіді-байки.

Згідно теоретичного аналізу українського дитячого музичного фольклору Західного Поділля О.Смоляка, українська дитяча народномузична культура представлена двома пластами – фольклором, який виконується дорослими для дітей та фольклором, виконуваним самими дітьми.

Пісні, виконувані дорослими для дітей (забавлянки-утішки, колискові, ігри-забави, пісні-казки, небилиці, пісні з казок), відіграють важливу роль в музично-естетичному вихованні дитини від самого її народження до майже восьми років і вводять її через створення музично-фольклорного середовища у дорослий світ традиційної культури. Саме цей пласт народної творчості має колосальне значення у формуванні і становленні підростаючої особистості.

Пісні, виконувані самими дітьми, віддзеркалюють дитяче світосприйняття і складаються з таким музичних жанрів, як заклички, примовки, прозивалки, звуконаслідування, колядки, щедрівки, коляди церковного змісту, веснянки-гаївки, пастуші пісні, дитячі музичні ігри.

Жанри цих пластів є приуроченими (ті, що адресуються тим чи іншим явищам природи або певним подіям і притаманні наймолодшій віковій групі дітей) та не приуроченими (дитячі пісні, пісні-небилиці, пісні-казки, пісні з казок, безкінечні пісні, тобто звичайні дитячі пісні, які виконуються і дорослими, і самими дітьми за будь-яких обставин).

  Загалом, художні етнопедагогічні засоби впливають на розвиток здібностей дитини водночас на кількох рівнях: раціональному, емоційно-чуттєвому та художньому. Аналізуючи жанри українського дитячого музичного фольклору, необхідно підкреслити, що багато його зразків мають архаїчну форму вірша – речитативну. Власне пісні, виявляються більш близькими речитативу, ніж співучим зразкам “дорослого” музично-поетичного фольклору. Наспіви, що багато разів повторюються, сприяють засвоєнню дитиною рідної мови, пісенної мелодики.

   Все вищезазначене дає нам можливість визначити “дитячий музичний фольклор” як специфічну галузь народної творчості, що поєднує світ дітей і дорослих та включає цілу систему поетичних і музично-поетичних жанрів фольклору.

   Отже, як феномен вітчизняної народної етнопедагогіки український дитячий музичний фольклор має неоціненне значення в сучасній педагогічній практиці і є багатогранним матеріалом для використання в роботі з дітьми дошкільного віку як засобу становлення естетичної культури, формування музичних здібностей і загального розвитку особистості.

   Можна констатувати, що залучення дітей дошкільного віку до етнонаціональних музичних традицій прискорює розвиток мислення, сприяє координації рухової діяльності з перцептивними здатностями, ранньому формуванню мовних навичок, сприйманню синоптичного образу світу.

   Український музичний фольклор з його багатою пісенно-ігровою складовою являє собою неоціненне джерело можливостей його застосування як засобу музично-естетичного виховання дітей дошкільного віку та розвитку музичних здібностей дошкільнят.

  Слід зазначити, що, складаючи навчальні блоки знань з різних тем на матеріалі українського дитячого музичного фольклору, зокрема, забавах, казках, іграх, закличках, примовках, прозивалках, веснянках-гаївках, колядках, щедрівках тощо, у процесі занурення дошкільнят у музично-фольклорне середовище, окрім музично-творчого, мовленнєво-комунікативного, художньо-естетичного, морально-етичного та трудового розвитку, розширюються й поповнюються знання дітей про природні явища. Зокрема, малята взнають про роль сонця та користь сонячного проміння у житті людини, про те, що воно потрібне всім живим істотам і рослинам (наприклад, заклички “Сонечко, сонечко, засвіти!”, “Вийди, вийди, сонечко!”, “Вигрій, вигрій, сонечко!”, “А вже ясне сонечко припекло”, “Сонечко, сонечко, виглянь у віконечко”). Розширюються знання вихованців про воду, дощ, хмари, вітер та їх дію (“Водичко, водичко, умий моє личко”, “Іди, іди, дощику”, “Ой вітре, вітроньку, прижени хмароньку”, “Вітер, вітер, вітерець”, “Водо, водо холодная, стечи з мене, нагрій мене”, “Дощику, дощику, перестань”, “Бий в дзвони бий, хмару розбий!”). Також у музично-фольклорному середовищі дітей легко можна підвести до розуміння того, що всі живі істоти потребують поживи, їжі, пояснити малятам, що їм потрібні знання про харчування людей і харчування живих істот для правильного власного почування та догляду за домашніми тваринами (забавлянки, примовки “Печу, печу хлібчик дітям на обідчик”, “Туруру, туруру, варим кашу круту”, “Їли, їли кашку”, “Тапці, ручки, тапці, підемо до бабці”, колискова “Киця Мура”).

   Музично-фольклорне середовище має найбільший вплив на розвиток образного мислення, музично-творчих здібностей, формування дитячого музичного сприйняття та індивідуального музично-художнього смаку. Як засіб становлення естетичної культури, цікавий, простий і доступний для сприймання у дошкільному віці, український музичний фольклор є чинником підготовки дітей до музичної діяльності, а також є унікальним засобом формування музичних здібностей. Поступово у дітей диференціюється чуття ритму, розвивається музичний слух, що сприяє адекватному сприйманню музики, її ладового забарвлення, допомагає розрізняти музичні твори за характером, змістом, засобами музичної виразності.

   Музично-фольклорне середовище, створене на основі народних традицій, ігровому за своєю суттю дитячому музичному фольклорі, позитивно впливає на розвиток емоційного прояву малюків, сприяє вивченню рідної мови, звичаїв та культури свого народу, готує дітей дошкільного віку до цілісного погляду на світ, погоджування своїх дій у процесі пізнання життя і себе в ньому, впливає на формування активного спілкування вихованців між однолітками, дітьми різного віку, що виховуються в одній групі, з дорослими.

   Музично-фольклорне середовище дозволяє встановити двосторонній контакт з дитиною, сприяє формуванню музично-творчих здібностей, допомагає дошкільнятам оволодіти необхідними вміннями і навичками для здійснення спільної музичної діяльності.

    Таким чином, можна констатувати, що виховання національного світогляду дітей дошкільного віку в музично-фольклорному середовищі, в якому джерелом знань про навколишній світ виступає український дитячий музичний фольклор і підготовка дітей дошкільного віку до музичної діяльності в розвивальному за своєю природою музично-фольклорному середовищі в сьогодення є актуальним і необхідним. Музичне виховання, засноване на створенні музично-фольклорного середовища та використанні фольклорних народних здобутків має універсальний характер, є ефективним і багатогранним матеріалом при застосуванні в роботі з дітьми різного дошкільного віку та ступеню їх розвитку.

ітні риси? Які якості потрібно в собі культивувати, щоб стати гарним музикантом і на що треба звертати увагу педагогу, який виховує музиканта?
Наставити на шлях і вселити надію, обпалити душу красою, щоб вона стала праведніша і милосерднішими - ось що люди чекають від музикантів і що вони зобов'язані надавати, щоб мати право називатися музикантами. І якщо ми подивимося на історію музики - від Баха і Палестрини, а краще - від Аполону і Орфея до Бернстайна і Шостаковича, то ми побачимо, що всі великі музиканти - і композитори, і виконавці - прагнули вирішувати самеці завдання.
Було б, напевно, банальністю і тавтологією твердження, що сутністю музиканта є його музикальність. Під цим терміном ми будемо розуміти здатність «омузикаленного» сприйняття і бачення світу, коли всі враження від навколишньої дійсності в людини, що володіє цією властивістю, мають тенденцію до переживання у формі музичних образів.
Мета даної роботи: Проаналізувати особистість і діяльність музиканта.
Завдання:
Розглянути особливості особистості музиканта.
Вивчити загальні риси в грі дитини і грі музиканта.
Проаналізувати процес формування навички.
Розглянути значення в музичній діяльності узгодженості дій.

1. Особливості особистості музиканта
Вивчаючи особливості особистості майстрів мистецтва, - чи то музикант, актор, артист балету або художник, - не можна не помітити, що вони все незрозумілим чином групуються навколо п'яти «Т». Це - Талант, Творчість, Працьовитість, Терпіння, Вимогливість. Як правило, більшість видатних майстрів володіють не лише видатними спеціальними здібностями, але і цілим рядом інших, які говорять про різнобічності їх дарування. На початку XX ст. англійський психолог Спирмен висунув двухфакторную теорію інтелекту, засновану на припущенні про існування чинника загальної обдарованості і фактора спеціальних здібностей. Дуже часто ці два фактори виявляються пов'язаними - чим вище рівень розвитку спеціальних здібностей, тим частіше і сильніше виявляються здібності і до інших видів діяльності.
Якщо говорити про власне музичних здібностях, то тут видатні музиканти показували рівень досягнень незрівнянно більш високий у порівнянні з рівнем рядових музикантів. Найяскравіше феномен музичної обдарованості проявляється в музичній пам'яті. Юний Моцарт, прослухавши у Ватиканівсього два рази складне хоровий твір («Мизерере» італійського композитора Грегоріо Алегрі), через два дні вручив написану по пам'яті рукопис цього твору татові - главі Римської католицької церкви.
Але великих музикантів відрізняє не тільки це. Більшості з них властива величезна зацікавленість у всьому тому, що відбувається в оточуючому їх світі. Цей інтерес супроводжується невпинним самоосвітою, внутрішньо притаманним великим людям прагненням до досконалості.
Універсалізм великих музикантів, їх прагнення охопити якомога більше коло явищ у своїй творчості - річ досить поширена. Так, універсальністю був наділений І. С. Бах: він був виконавцем і композитором, винахідником і майстром, обізнаним у законах акустики. Конструював інструменти, досконально знав техніку будівництва органів.
Досить поширений серед великих музикантів і літературний талант. Яскраві літературні есе та музикознавчі дослідження належать перу Ліста, Шумана, Вагнера, Сєрова, в яких образність викладу чудово поєднується з тонкістю аналізу художніх вражень. Епістолярна спадщина Чайковського, Глінки, Шопена, Берліоза також говорить про прояв у них цього виду таланту.
Велика емоційна навантаженість художника життєвими враженнями призводить до того, що в його свідомості народжується маса художніх образів, які з необхідністю вимагають свого вираження у фарбах, звуках, римах вірша, рухах танцю. І якщо цього не відбувається, то служитель муз стає буквально хворою людиною. Ось що писав Д. Д. Шостакович у листі до письменниці Маріетті Шагінян про один з періодів свого життя: «Останнім часом не працюю, це болісно. У мене, коли я не працюю, безперервно болить голова, ось і зараз болить. Це не означає, що нічого не роблю, навпаки - дуже багато роблю, читаю безліч рукописів, повинен давати на всі відповіді, але це - не те, що мені треба. Не пишу музику »[1].
Кризовий стан розвивалося і у багатьох інших художників, зокрема у Чайковського, Толстого, Левітана, Врубеля, коли вони знаходилися поза творчого стану.
Кожна людина, яка досягла високого рівня розвитку особистості, відчуває гостру потребу внесення свого власного вкладу в суспільний прогрес і тому неминуче стає творцем. Види творчості можуть бути самі різні. Це може бути художнє, наукове, технічна творчість. Але в якій би області воно не відбувалося, відмінною рисою цього процесу, як свого часу вказав Стендаль, є «величезне задоволення від самого процесу творчості, яка, безперечно, належить до найвищих насолод, доступних людині». Справжнього генія, на думку Стендаля, вирізняє те, що він може відчувати глибоку насолоду в самому процесі творчості і продовжує працювати незважаючи на всі перепони [2].
Основна мотивація творчої праці лежить не в сфері досягнення результату, хоча це й важливо саме по собі, а в сфері безпосереднього творення, в самому процесі творчості. І вже, звичайно, справжнього художника не хвилюють ті матеріальні вигоди, які він отримає за свій твір. «Мистецтво не призначене для того, щоб наживати багатство», - наставляв Р. Шуман [3].
Та радість, яку відчуває людина, що чинить красу, чарівним чином невідворотно притягує до себе і змушує його працювати і працювати, щоб в якісь рідкісні миті, пройшовши нерідко через обескураживающие муки творчості, відчути «зоряні годинник» своєї долі. Важкі хвороби, несприятливі умови життя, недоброзичливість критиків - все в ці миті відступає на другий план. «Якщо я не буду працювати, то зачахну», - говорив про себе С. Рахманінов.
Хоча приплив творчих сил і можливостей, званих натхненням, не відчувається художником щодня, великі майстри вміють керувати цим процесом і змушують себе працювати навіть тоді, коли не відчувають до цього особливого розташування. Хрестоматійним зразком такого ставлення до праці є П. І. Чайковський, який у листах до Н.Ф. фон-Мекк писав: «Іноді натхнення вислизає, не дається. Але я вважаю обов'язком для артиста ніколи не піддаватися, бо лінь дуже сильна в людях. Немає нічого гіршого для артиста, як піддаватися їй. Чекати не можна. Натхнення це така гостя, яка не любить відвідувати ледачих. Вона є до тих, які закликають її »[4].
Вимогливість до себе великих музикантів не знала меж. За спогадами Жорж Санд, Шопен тижнями бився над окремими пасажами у своїх творах, ридаючи як дитина від того, що у нього не виходить задумане. Знаменитий піаніст минулого століття Джон Фильд у присутності свого учня А. Дюбюка «всоте зіграв одне і те ж місце, домагаючись плавного переходу від кресчендо до демінуендо» [5].
Ці приклади свідчать про те, що великі художники мали дуже високий рівень вимогливості до вдосконалення результатів своєї майстерності і до своїх творчими результатами. Успіхи і похвали з боку публіки та критикимало що для них важили, якщо вони тільки самі не усвідомлювали досконалість і закінченість своїх творів. Однак частіше за все ті, хто йшли невторованими шляхами в мистецтві, страждали не стільки від вогню нещадної критики, скільки від почуття власної незадоволеності своїми творіннями. Недосяжний ідеал досконалості все життя переслідував їх, змушуючи не зупинятися на досягнутому.
Великі майстри мали занижений рівень самооцінки, так як їх вимогливість до себе перевищувала їхню оцінку своїх успіхів. Можна говорити і про що була у великих артистів «комплексі неповноцінності», який виникав з їх прагнення не тільки домогтися граничного досконалості в створюваному і виконуваному, а й подолати недосконалість своїх природних даних. Великі артисти відрізняються від звичайних тим, що вони можуть долати величезні перешкоди, які, немов кисень в доменних печах, розпалюють і збільшують силу їх дарування.
Особливості характеру великих художників - вразливість, непрактичність, імпульсивність - нерідко приводять їх до важких життєвих колізій, народжує в їхніх душах гіркоту, розчарування і зневіру. Однак талант великих художників ці негативні емоції перетворює на п'янке вино поезії і краси.

2. Діяльність музиканта
2.1 Гра дитини і гра музиканта
Грою психологи називають вид діяльності, спрямований не на отримання практичного результату, як це має місце в процесі праці, а на сам процес цієї діяльності. Спочатку маленька дитина грає з іграшками, на які він переносить дії дорослих із справжніми речами і предметами. Завдяки цьому з'являється можливість освоєння дитиною досвіду спілкування з різними предметами, як це склалося в людській практиці. До чотирьох років у дітей розвивається так звана рольова гра, в якій дії щодо речі починають виступати як функції людей по відношенню до речей. Якщо дитина грає в лікарню і бере на себе роль лікаря, то він починає використовувати олівець як стетоскоп, а якщо він грає у «війну», то той же олівець перетворюється на пістолет. Дії дитини в цьому випадку управляються не властивостями самого предмета, а функцією образу ролі, яку дитина в цій грі виконує. За маніпуляціями з олівцем дитина може бачити і представляти життя дорослої людини, що виконує якусь справу. Але точно так само поводиться і музикант, коли, витягуючи з музичного інструменту якісь звуки, він може уявляти і представляти собі переживання людей в різних обставинах життя.
2.2 Формування навички
Весь досвід людської діяльності, в тому числі і в галузі музики, можна розмістити в чотирьох головних структурах: 1 - знання, постійно накопичуються і змінюються; 2 - способи діяльності і досвід їх здійснення; 3 - досвід творчої діяльності, 4 - досвід емоційно-ціннісного ставлення до світу. Учитель, який передає цей досвід своїм учням, якого б предмета він не вчив, використовує для цього показ і пояснення, заохочення і покарання, постановку завдань та пред'явлення вимог, перевірку роботи та її виправлення.
Для музикантів-виконавців найважливішим з перерахованих елементів соціального досвіду є освоєння способів діяльності, тобто оволодіння технікою гри на якомусь музичному інструменті. Це оволодіння пов'язане з формуванням певного виконавського досвіду, структуру якого ми й проаналізуємо.
Про сформованості навички говорять тоді, коли пам'ять дії переходить на м'язи. Цей перехід розвантажує свідомість, і музикант, вивчивши технічно важкий пасаж, може піклуватися про його більш тонкої нюансировке.
Можна простежити такі етапи виникнення навички [6]:
1. Принаймні вправи окремі приватні руху зливаються в одне, складне. Наприклад, при розучуванні гами руху пальців і руху руки по клавіатурі стають злитими.
2. Усуваються зайві рухи. Наприклад, у початківців піаністів рука перестає сіпатися при кожному ударі пальця.
3. З'являється необхідна координація рук і ніг, музикант навчається виконувати різними руками різні типи рухів. Рухи спрощуються, стають безперервними і прискорюються.
4. Зоровий контроль за виконанням руху змінюється мускульним. Піаніст отримує можливість грати і виконувати рухи, не дивлячись на клавіатуру, скрипаль - на гриф, балерина - на ноги.
5. Виробляються специфічні сенсорні синтези, які дозволяють оцінювати і координувати роботу різних аналізаторів. Так, уявлення музичного образу автоматично викликає характер потрібного виконавського руху.
6. Увага звільняється від контролю за способами дії і переноситься на одержувані результати.
7. Підготовка наступного дії починається безпосередньо в момент виконання попереднього. Таке попереднє усвідомлення подальших дій у психології називається антиципації.
2.3 Узгоджені дії
Людина ніколи не може вижити в цьому житті один. Для виживання окремої людини необхідне суспільство. Але щоб жити в суспільстві, необхідно вміти узгоджувати свої власні бажання і дії з аналогічними бажаннями та діями інших людей. На думку американського психологаДжорджа Міда, взаємні пристосування людей один до одного полегшуються завдяки здатності людей формувати уявлення про самих себе.
Людина, наділений високим ступенем самосвідомості, може уявити собі, як він сам і його дії виглядають в очах інших людей, включених в дану ситуацію.
Ці положення соціальної психології стають особливо помітними при спостереженні за тим, як молодий музикант включається у колективнумузичну діяльність, граючи в оркестрі або беручи участь у хоровому виконанні. Щоб досягти хорошого злагодженості в ансамблі, музикантові необхідно весь час слухати свою партію як би з боку, тобто з позиції своїх партнерів. Якщо музикант не володіє позицією стороннього спостерігача, то його виконання буде грішити численними помилками, коріння яких буде лежати у відсутності уміння чути себе з боку.
Багато педагогів постійно нагадують своїм учням про те, щоб вони більш уважно слухали самих себе. Здатність добре слухати свою гру виявляється пов'язаною не тільки з тонкістю слуху, але і з особистісною зрілістю, яка визначається сформованістю Я-концепції.

Висновок
Отже, головною відмінною рисою особистості музиканта є нестримне прагнення перелити свої переживання та враження у звуки музики, висловити свою істоту мовою невербальної комунікації. Притаманне представникам цієї професії властивість музикальності включає в себе, згідно з Б. М. Теплову, такі спеціальні здібності, як можливість довільно оперувати музично-слуховими уявленнями, почуття музичного ритму і, саме головне, здатність відчувати емоційну виразність звуковисотного руху.
Хоча всі зазначені здібності мають велике значення для професійної діяльності музиканта, вони не зможуть проявитися повною мірою, якщо особистості музиканта не будуть властиві такі якості, як працьовитість, терпіння і прагнення до творчості.
Громадське призначення музиканта, з точки зору видатних виконавців і композиторів, пов'язано не з звеселянням і розвагою широкої публіки, хоча ніхто з великих художників і не заперечує цієї можливості, а з поліпшенням суспільних звичаїв і вдосконаленням духовного обличчя людей.
Гра музиканта має багато спільного з дитячою грою. В обох випадках спільним моментом є гра уяви, яка дозволяє в реально здійснюваних діях музиканта і дитини виявити відображення якихось більш серйозних життєвих подій і ситуацій.
Природа відпускає людині зовсім небагато часу в дитячому віці, щоб він зміг закласти фундамент для розгортання своїх майбутніх здібностей. Тому музиканти змушені починати своє навчання в ранньому віці, в той період, коли формуються рухові центри. Після закінчення цього періоду розвитку, який психологи називають критичним, формування і розвиток навичок стикається з великими труднощами.

Список літератури
1. Алякринский Б. С. Про таланти і здібності: Нариси про самовиховання. - М.: Просвещение, 1971. - 316 с.
2. Готсдінер А.Л. Музична психологія. - М.: Проспект, 1993. - 480 с.
3. Громов Є.С. Художня творчість. - М.: Думка, 1970. - 356 с.
4. Петрушин В.І. Музична психологія. - М.: ВЛАДОС, 1997. - 518 с.
5. Психологія музичної діяльності / За ред. Ципін Т.М. - М.: СФЕРА, 2003. - 422 с.

________________________________________
[1] Петрушин В.І. Музична психологія. - М.: ВЛАДОС, 1997. С. 10.
[2] Петрушин В.І. Музична психологія. - М.: ВЛАДОС, 1997. С. 12.
[3] Петрушин В.І. Музична психологія. - М.: ВЛАДОС, 1997. С. 13.
[4] Там же. С. 14.
[5] Алякринский Б. С. Про таланти і здібності: Нариси про самовиховання. - М.: Просвещение, 1971. С. 91.
[6] Психологія м  узичної діяльності / За ред. Ципін Т.М. - М.: СФЕРА, 2003. С. 28.

Діяльність музиканта

.Зміст 
Введення. 2 
1. Особливості особистості музиканта. 3 
2. Діяльність музиканта. 8 
2.1 Гра дитини і гра музиканта. 8 
2.2 Формування навички. 8 
2.3 Узгоджені дії. 10 
Висновок. 12 
Список літератури .. 14 

Введення 
Що являє собою особистість музиканта? Які її відмітні риси? Які якості потрібно в собі культивувати, щоб стати гарним музикантом і на що треба звертати увагу педагогу, який виховує музиканта? 
Наставити на шлях і вселити надію, обпалити душу красою, щоб вона стала праведніша і милосерднішими - ось що люди чекають від музикантів і що вони зобов'язані надавати, щоб мати право називатися музикантами. І якщо ми подивимося на історію музики - від Баха і Палестрини, а краще - від Аполону і Орфея до Бернстайна і Шостаковича, то ми побачимо, що всі великі музиканти - і композитори, і виконавці - прагнули вирішувати самеці завдання. 
Було б, напевно, банальністю і тавтологією твердження, що сутністю музиканта є його музикальність. Під цим терміном ми будемо розуміти здатність «омузикаленного» сприйняття і бачення світу, коли всі враження від навколишньої дійсності в людини, що володіє цією властивістю, мають тенденцію до переживання у формі музичних образів. 
Мета даної роботи: Проаналізувати особистість і діяльність музиканта. 
Завдання: 
Розглянути особливості особистості музиканта. 
Вивчити загальні риси в грі дитини і грі музиканта. 
Проаналізувати процес формування навички. 
Розглянути значення в музичній діяльності узгодженості дій. 

1. Особливості особистості музиканта 
Вивчаючи особливості особистості майстрів мистецтва, - чи то музикант, актор, артист балету або художник, - не можна не помітити, що вони все незрозумілим чином групуються навколо п'яти «Т». Це - Талант, Творчість, Працьовитість, Терпіння, Вимогливість. Як правило, більшість видатних майстрів володіють не лише видатними спеціальними здібностями, але і цілим рядом інших, які говорять про різнобічності їх дарування. На початку XX ст. англійський психолог Спирмен висунув двухфакторную теорію інтелекту, засновану на припущенні про існування чинника загальної обдарованості і фактора спеціальних здібностей. Дуже часто ці два фактори виявляються пов'язаними - чим вище рівень розвитку спеціальних здібностей, тим частіше і сильніше виявляються здібності і до інших видів діяльності. 
Якщо говорити про власне музичних здібностях, то тут видатні музиканти показували рівень досягнень незрівнянно більш високий у порівнянні з рівнем рядових музикантів. Найяскравіше феномен музичної обдарованості проявляється в музичній пам'яті. Юний Моцарт, прослухавши у Ватиканівсього два рази складне хоровий твір («Мизерере» італійського композитора Грегоріо Алегрі), через два дні вручив написану по пам'яті рукопис цього твору татові - главі Римської католицької церкви. 
Але великих музикантів відрізняє не тільки це. Більшості з них властива величезна зацікавленість у всьому тому, що відбувається в оточуючому їх світі. Цей інтерес супроводжується невпинним самоосвітою, внутрішньо притаманним великим людям прагненням до досконалості. 
Універсалізм великих музикантів, їх прагнення охопити якомога більше коло явищ у своїй творчості - річ досить поширена. Так, універсальністю був наділений І. С. Бах: він був виконавцем і композитором, винахідником і майстром, обізнаним у законах акустики. Конструював інструменти, досконально знав техніку будівництва органів. 
Досить поширений серед великих музикантів і літературний талант. Яскраві літературні есе та музикознавчі дослідження належать перу Ліста, Шумана, Вагнера, Сєрова, в яких образність викладу чудово поєднується з тонкістю аналізу художніх вражень. Епістолярна спадщина Чайковського, Глінки, Шопена, Берліоза також говорить про прояв у них цього виду таланту. 
Велика емоційна навантаженість художника життєвими враженнями призводить до того, що в його свідомості народжується маса художніх образів, які з необхідністю вимагають свого вираження у фарбах, звуках, римах вірша, рухах танцю. І якщо цього не відбувається, то служитель муз стає буквально хворою людиною. Ось що писав Д. Д. Шостакович у листі до письменниці Маріетті Шагінян про один з періодів свого життя: «Останнім часом не працюю, це болісно. У мене, коли я не працюю, безперервно болить голова, ось і зараз болить. Це не означає, що нічого не роблю, навпаки - дуже багато роблю, читаю безліч рукописів, повинен давати на всі відповіді, але це - не те, що мені треба. Не пишу музику »[1]. 
Кризовий стан розвивалося і у багатьох інших художників, зокрема у Чайковського, Толстого, Левітана, Врубеля, коли вони знаходилися поза творчого стану. 
Кожна людина, яка досягла високого рівня розвитку особистості, відчуває гостру потребу внесення свого власного вкладу в суспільний прогрес і тому неминуче стає творцем. Види творчості можуть бути самі різні. Це може бути художнє, наукове, технічна творчість. Але в якій би області воно не відбувалося, відмінною рисою цього процесу, як свого часу вказав Стендаль, є «величезне задоволення від самого процесу творчості, яка, безперечно, належить до найвищих насолод, доступних людині». Справжнього генія, на думку Стендаля, вирізняє те, що він може відчувати глибоку насолоду в самому процесі творчості і продовжує працювати незважаючи на всі перепони [2]. 
Основна мотивація творчої праці лежить не в сфері досягнення результату, хоча це й важливо саме по собі, а в сфері безпосереднього творення, в самому процесі творчості. І вже, звичайно, справжнього художника не хвилюють ті матеріальні вигоди, які він отримає за свій твір. «Мистецтво не призначене для того, щоб наживати багатство», - наставляв Р. Шуман [3].
Та радість, яку відчуває людина, що чинить красу, чарівним чином невідворотно притягує до себе і змушує його працювати і працювати, щоб в якісь рідкісні миті, пройшовши нерідко через обескураживающие муки творчості, відчути «зоряні годинник» своєї долі. Важкі хвороби, несприятливі умови життя, недоброзичливість критиків - все в ці миті відступає на другий план. «Якщо я не буду працювати, то зачахну», - говорив про себе С. Рахманінов. 
Хоча приплив творчих сил і можливостей, званих натхненням, не відчувається художником щодня, великі майстри вміють керувати цим процесом і змушують себе працювати навіть тоді, коли не відчувають до цього особливого розташування. Хрестоматійним зразком такого ставлення до праці є П. І. Чайковський, який у листах до Н.Ф. фон-Мекк писав: «Іноді натхнення вислизає, не дається. Але я вважаю обов'язком для артиста ніколи не піддаватися, бо лінь дуже сильна в людях. Немає нічого гіршого для артиста, як піддаватися їй. Чекати не можна. Натхнення це така гостя, яка не любить відвідувати ледачих. Вона є до тих, які закликають її »[4]. 
Вимогливість до себе великих музикантів не знала меж. За спогадами Жорж Санд, Шопен тижнями бився над окремими пасажами у своїх творах, ридаючи як дитина від того, що у нього не виходить задумане. Знаменитий піаніст минулого століття Джон Фильд у присутності свого учня А. Дюбюка «всоте зіграв одне і те ж місце, домагаючись плавного переходу від кресчендо до демінуендо» [5]. 
Ці приклади свідчать про те, що великі художники мали дуже високий рівень вимогливості до вдосконалення результатів своєї майстерності і до своїх творчими результатами. Успіхи і похвали з боку публіки та критикимало що для них важили, якщо вони тільки самі не усвідомлювали досконалість і закінченість своїх творів. Однак частіше за все ті, хто йшли невторованими шляхами в мистецтві, страждали не стільки від вогню нещадної критики, скільки від почуття власної незадоволеності своїми творіннями. Недосяжний ідеал досконалості все життя переслідував їх, змушуючи не зупинятися на досягнутому. 
Великі майстри мали занижений рівень самооцінки, так як їх вимогливість до себе перевищувала їхню оцінку своїх успіхів. Можна говорити і про що була у великих артистів «комплексі неповноцінності», який виникав з їх прагнення не тільки домогтися граничного досконалості в створюваному і виконуваному, а й подолати недосконалість своїх природних даних. Великі артисти відрізняються від звичайних тим, що вони можуть долати величезні перешкоди, які, немов кисень в доменних печах, розпалюють і збільшують силу їх дарування. 
Особливості характеру великих художників - вразливість, непрактичність, імпульсивність - нерідко приводять їх до важких життєвих колізій, народжує в їхніх душах гіркоту, розчарування і зневіру. Однак талант великих художників ці негативні емоції перетворює на п'янке вино поезії і краси. 

2. Діяльність музиканта 
2.1 Гра дитини і гра музиканта 
Грою психологи називають вид діяльності, спрямований не на отримання практичного результату, як це має місце в процесі праці, а на сам процес цієї діяльності. Спочатку маленька дитина грає з іграшками, на які він переносить дії дорослих із справжніми речами і предметами. Завдяки цьому з'являється можливість освоєння дитиною досвіду спілкування з різними предметами, як це склалося в людській практиці. До чотирьох років у дітей розвивається так звана рольова гра, в якій дії щодо речі починають виступати як функції людей по відношенню до речей. Якщо дитина грає в лікарню і бере на себе роль лікаря, то він починає використовувати олівець як стетоскоп, а якщо він грає у «війну», то той же олівець перетворюється на пістолет. Дії дитини в цьому випадку управляються не властивостями самого предмета, а функцією образу ролі, яку дитина в цій грі виконує. За маніпуляціями з олівцем дитина може бачити і представляти життя дорослої людини, що виконує якусь справу. Але точно так само поводиться і музикант, коли, витягуючи з музичного інструменту якісь звуки, він може уявляти і представляти собі переживання людей в різних обставинах життя.
2.2 Формування навички 
Весь досвід людської діяльності, в тому числі і в галузі музики, можна розмістити в чотирьох головних структурах: 1 - знання, постійно накопичуються і змінюються; 2 - способи діяльності і досвід їх здійснення; 3 - досвід творчої діяльності, 4 - досвід емоційно-ціннісного ставлення до світу. Учитель, який передає цей досвід своїм учням, якого б предмета він не вчив, використовує для цього показ і пояснення, заохочення і покарання, постановку завдань та пред'явлення вимог, перевірку роботи та її виправлення. 
Для музикантів-виконавців найважливішим з перерахованих елементів соціального досвіду є освоєння способів діяльності, тобто оволодіння технікою гри на якомусь музичному інструменті. Це оволодіння пов'язане з формуванням певного виконавського досвіду, структуру якого ми й проаналізуємо. 
Про сформованості навички говорять тоді, коли пам'ять дії переходить на м'язи. Цей перехід розвантажує свідомість, і музикант, вивчивши технічно важкий пасаж, може піклуватися про його більш тонкої нюансировке. 
Можна простежити такі етапи виникнення навички [6]: 
1. Принаймні вправи окремі приватні руху зливаються в одне, складне. Наприклад, при розучуванні гами руху пальців і руху руки по клавіатурі стають злитими. 
2. Усуваються зайві рухи. Наприклад, у початківців піаністів рука перестає сіпатися при кожному ударі пальця. 
3. З'являється необхідна координація рук і ніг, музикант навчається виконувати різними руками різні типи рухів. Рухи спрощуються, стають безперервними і прискорюються. 
4. Зоровий контроль за виконанням руху змінюється мускульним. Піаніст отримує можливість грати і виконувати рухи, не дивлячись на клавіатуру, скрипаль - на гриф, балерина - на ноги. 
5. Виробляються специфічні сенсорні синтези, які дозволяють оцінювати і координувати роботу різних аналізаторів. Так, уявлення музичного образу автоматично викликає характер потрібного виконавського руху. 
6. Увага звільняється від контролю за способами дії і переноситься на одержувані результати. 
7. Підготовка наступного дії починається безпосередньо в момент виконання попереднього. Таке попереднє усвідомлення подальших дій у психології називається антиципації. 
2.3 Узгоджені дії 
Людина ніколи не може вижити в цьому житті один. Для виживання окремої людини необхідне суспільство. Але щоб жити в суспільстві, необхідно вміти узгоджувати свої власні бажання і дії з аналогічними бажаннями та діями інших людей. На думку американського психологаДжорджа Міда, взаємні пристосування людей один до одного полегшуються завдяки здатності людей формувати уявлення про самих себе. 
Людина, наділений високим ступенем самосвідомості, може уявити собі, як він сам і його дії виглядають в очах інших людей, включених в дану ситуацію. 
Ці положення соціальної психології стають особливо помітними при спостереженні за тим, як молодий музикант включається у колективнумузичну діяльність, граючи в оркестрі або беручи участь у хоровому виконанні. Щоб досягти хорошого злагодженості в ансамблі, музикантові необхідно весь час слухати свою партію як би з боку, тобто з позиції своїх партнерів. Якщо музикант не володіє позицією стороннього спостерігача, то його виконання буде грішити численними помилками, коріння яких буде лежати у відсутності уміння чути себе з боку. 
Багато педагогів постійно нагадують своїм учням про те, щоб вони більш уважно слухали самих себе. Здатність добре слухати свою гру виявляється пов'язаною не тільки з тонкістю слуху, але і з особистісною зрілістю, яка визначається сформованістю Я-концепції. 

Висновок 
Отже, головною відмінною рисою особистості музиканта є нестримне прагнення перелити свої переживання та враження у звуки музики, висловити свою істоту мовою невербальної комунікації. Притаманне представникам цієї професії властивість музикальності включає в себе, згідно з Б. М. Теплову, такі спеціальні здібності, як можливість довільно оперувати музично-слуховими уявленнями, почуття музичного ритму і, саме головне, здатність відчувати емоційну виразність звуковисотного руху.
Хоча всі зазначені здібності мають велике значення для професійної діяльності музиканта, вони не зможуть проявитися повною мірою, якщо особистості музиканта не будуть властиві такі якості, як працьовитість, терпіння і прагнення до творчості. 
Громадське призначення музиканта, з точки зору видатних виконавців і композиторів, пов'язано не з звеселянням і розвагою широкої публіки, хоча ніхто з великих художників і не заперечує цієї можливості, а з поліпшенням суспільних звичаїв і вдосконаленням духовного обличчя людей. 
Гра музиканта має багато спільного з дитячою грою. В обох випадках спільним моментом є гра уяви, яка дозволяє в реально здійснюваних діях музиканта і дитини виявити відображення якихось більш серйозних життєвих подій і ситуацій. 
Природа відпускає людині зовсім небагато часу в дитячому віці, щоб він зміг закласти фундамент для розгортання своїх майбутніх здібностей. Тому музиканти змушені починати своє навчання в ранньому віці, в той період, коли формуються рухові центри. Після закінчення цього періоду розвитку, який психологи називають критичним, формування і розвиток навичок стикається з великими труднощами. 

Список літератури 
1. Алякринский Б. С. Про таланти і здібності: Нариси про самовиховання. - М.: Просвещение, 1971. - 316 с. 
2. Готсдінер А.Л. Музична психологія. - М.: Проспект, 1993. - 480 с. 
3. Громов Є.С. Художня творчість. - М.: Думка, 1970. - 356 с. 
4. Петрушин В.І. Музична психологія. - М.: ВЛАДОС, 1997. - 518 с. 
5. Психологія музичної діяльності / За ред. Ципін Т.М. - М.: СФЕРА, 2003. - 422 с. 

[1] Петрушин В.І. Музична психологія. - М.: ВЛАДОС, 1997. С. 10. 

[2] Петрушин В.І. Музична психологія. - М.: ВЛАДОС, 1997. С. 12. 

[3] Петрушин В.І. Музична психологія. - М.: ВЛАДОС, 1997. С. 13. 

[4] Там же. С. 14. 

[5] Алякринский Б. С. Про таланти і здібності: Нариси про самовиховання. - М.: Просвещение, 1971. С. 91. 

[6] Психологія музичної діяльності / За ред. Ципін Т.М. - М.: СФЕРА, 2003. С. 28.